Василь Шаблій пішов на захист України на початку осені минулого року. Своїх 46 років зустрів в боях за Бахмут. Ворог обірвав життя Героя наступного дня після Дня народження. Його вітали друзі, близькі і рідні у повідомленнях, але він вже їх не читав.

Василь Шаблій пішов на захист України на початку осені минулого року. Своїх 46 років зустрів в боях за Бахмут. Ворог обірвав життя Героя наступного дня після Дня народження. Його вітали друзі, близькі і рідні у повідомленнях, але він вже їх не читав. Дивився з неба.

Вчора Захисника провели в останню путь в рідному селі Нестерівці. Так заповідав Василь. Він виріс тут єдиним сином у своїх батьків. Був добрим столяром і з малечку помагав своїм рідним.

Тато з мамою давно вже на тому світі. Василь жив спершу один, а потім одружився і переїхав жити до коханої в Хмельницьку область.

Про Василя в Нестерівцях розповідають як про справжнього націоналіста. Він дуже любив Україну, колекціонував різні предмети історії. Його серцю був дуже дорогим червоно-чорний прапор боротьби.

Служив Герой в 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс». Бив ворогів на Донеччині. Там і віддав своє життя за нас, за перемогу України 16 лютого. Залишилися без чоловіка дружина і без батька донечка. На Хмельниччині з ним попрощалися в понеділок. А у вівторок він повернувся додому на щиті.

Поховали Героя вчора поруч з Богданом Кокайлом, який загинув у бою теж в Донецької області місяць тому.

І згадуються на честь Василя рядки з гімну ОУН, маршу Українського війська «Зродились ми великої години»:

Не хочемо ні слави, ні заплати.

Заплата нам – це радість в боротьбі,

Солодше нам у бою умирати,

Як жити в путах, мов німі раби.

Вічна пам’ять і слава Герою! Він з побратимами, що моляться за нас біля Бога!