Фото без опису

Історія української конституції у часовому просторі налічує декілька століть. Біля її джерел лежать такі відомі науковому світові пам’ятки вітчизняної правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької  держави Богдана Хмельницького (зокрема «Березневі статті») тощо. Будучи органічною складовою історії національного державотворення, історія українських конституцій (політико-правові умови підготовки проектів конституцій, їхнє затвердження, дія і т.ін.) певною мірою увібрала в себе весь трагізм багатовікової боротьби українського народу за свою національну державність.

Фото без опису

Безпосереднім початком історії українських конституцій вважають 5 квітня 1710 р., коли в м. Бендерах (теперішня територія республіки Молдова) було затверджено «ПРАВОВИЙ УКЛАД ТА КОНСТИТУЦІЯ ВІДНОСНО ПРАВ І ВОЛЬНОСТЕЙ ВІЙСЬКА ЗАПОРІЗЬКОГО, укладені ясновельможним паном Пилипом Орликом, новообраним гетьманом Війська Запорізького і генеральною старшиною, полковниками, а рівно ж і самим Військом запорізьким, схвалені обома сторонами і скріплені найяснішим гетьманом на вільних виборах урочистою присягою року Божого 1710 квітня п’ятого в Бендерах» (більше відомі сьогодні як «Конституція Пилипа Орлика»). Даний документ передбачав створення незалежної української держави в межах етнографічної національної території (державні кордони України описували територію, визнану як територію української козацької держави Зборівською угодою 1649 рік), держави, в якій державну владу (певною мірою) мали б будувати за принципом її поділу на законодавчу (Генеральна Рада), виконавчу (гетьман та його уряд) і судову (Генеральний Суд), держави, яка визнає право міст на самоврядування та державу, певною мірою також і соціальну, оскільки були окремі приписи щодо соціального захисту мало імущих (удів, осиротілих дітей тощо).

Фото без опису

В підготовці проекту Конституції  1710 р., окрім безпосередньо гетьмана Пилипа Орлика, брали також участь А.Войрановський , Г.Герцик, К.Гордієнко, Л.Горленко та інші відомі представники як військових, так і духовних і світських кіл тогочасного українського суспільства. Ця Конституція після свого прийняття діяла декілька років на Правобережній Україні (до 1714 року).

Історія українських конституцій середини та другої половини ХІХ ст., представлена двома конституційними проектами: «Начерком Конституції Республіки» Григорія Андрузького (1848-1850 рр.,) та фундаментальною роботою Михайла Драгоманова «Вольный Союз – Вільна Спілка (1884 р.,)». Г.Андрузький – активний член Кирило Мефодіївського братства, студент юридичного факультету Київського університету – бачив майбутнє України як суверенного державного утворення – складової конфедерації слов’янських народів. Визначний учений М.Драгоманов пропонував реорганізувати царську Росію у федеративну республіку, в якій громадянам були б забезпечені широкі особисті та політичні права, реально створено інститут народовладдя, враховуючи як систему вищих представницьких органів, так і органів регіонального та місцевого самоврядування.

Фото без опису

На початку ХХ ст., українську конституційно-правову думку яскраво представлено проектами Конституції Миколи Міхновського («Основний Закон самостійної України – Спілки народу українського», 1905 р.) та Михайла Грушевського («Конституційне питання і українство в Росії», 1905 р.), які в багатьох положеннях продовжили конституційно-правові традиції, закладені М.Драгомановим. Водночас проект М.Міхновського передбачав майбутнє України власне лише як держави самостійної, з республіканською формою правління, з оригінальною системою територіального устрою, з інститутом Президента України як керівника держави і голови виконавчої влади.

Яскравою сторінкою історії українських конституцій є період УНР – ЗУНР (1917-1923 рр.), котрий представлений як низкою конституційних актів (чотири Універсали Української центральної Ради, Конституція УНР, закони УНР про державні символи, громадянство, національно - персональну автономію і т.ін., Тимчасовий основний закон ЗУНР, її законодавство, Акт Злуки від 18 січня 1919 р., конституційні акти української держави гетьмана Павла Скоропадського), так і низкою конституційних проектів (зокрема «Проект Конституції У.Н.Р.» професора Київського університету Отто Ейхельмана (1920 р.), проект Конституції  У.Н.Р. д-ра Степана Барана (1920 р.), проект «Конституції У.Н.Р. Правительственної  комісії» (1920 р.), два проекти Конституції ЗУНР професора Львівського університету Станіслава Дністровського – «Устрій Галицької Держави» (1918 р.) та «Конституції Західно - Української Народної Республіки» (1920 р.) тощо. Дані документи (у переважній більшості своїй) передбачали відновлення незалежної демократичної української держави з республіканською формою правління, держави, в якій визнано й гарантовано права особи і громадянина, права національних меншин, інститут місцевого самоврядування, а державна влада будується за принципом її поділу на окремі гілки.

Фото без опису

Невід’ємною складової історії українських конституцій є акти конституційного характеру Карпатської України (зокрема Тимчасова Конституція Карпатської України 1939 р.) та документи Української Головної Визвольної Ради (УГВР) 1940-1950 рр., (зокрема Тимчасовий устрій УГВР 1944р.). Певний слід в історії української конституції залишили також Конституція Української РСР 1919 (її редакція від 1925 р.), 1929, 1937 та 1978 років.

Після відновлення державної незалежності України в 1991 році розпочалася копітка робота, спрямована на створення нової Конституції України, яка завершилась її прийняттям 28 червня 1996 року.
 
28 червня проголошено державним святом - Днем Конституції України.

Фото без опису