Знову в Озерні сотні людей провели в останню путь Героя. Провели до Пантеону вічної слави Українських воїнів, що віддали своє життя за захист рідної землі і народу.

Знову в Озерні сотні людей провели в останню путь Героя. Провели до Пантеону вічної слави Українських воїнів, що віддали своє життя за захист рідної землі і народу.

Олег Миронович Штокало загинув північніше за Бахмутом 9-го березня. Захищав Україну вже більше пів року. Говорять в селі, що в грудні приїжджав до мами, до рідних. Тепер повернувся додому, щоб вічно спочити.

Його бабуся з дідусем (батьки мами Марії) зазнали сибірських таборів. Вони помагали повстанцям. А рідний дядько мами був командиром одного з підрозділів УПА на Бережанщині. Тож Олег з братом і сестрами знали чого чекати від московського окупанта. Він з повстанської родини, він виховувався на героїчній історії власного роду.

Народився майбутній воїн в 1979-му році. Вчився в Озернянській школі і в Золочівському училищі. Від малечку взявся до водійської справи. Його батько навчив з дитинства кермувати вантажними автомобілями. В Озерні старші люди пам’ятають Мирона Штокала – добру людину, доброго водія, який з сім’єю жив під лісом. Як батько і мати, добрим, послушним виріс Олег.

Батькова наука і повстанська кров рідних відгукнулися в ньому, коли отримав поклик в ЗСУ. У лавах Збройних сил України служив водієм вантажівки. Спершу Запорізький напрямок, а згодом найнебезпечніші дороги на північ від фортеці Бахмут… Виконуючи бойове завдання, машина, якою він їхав... Ох, клятий ворог з півночі!..

Ми знову шукаємо слова, щоб погасити біль у зранених душах. Сумуємо разом з рідними і низько схиляємо голови у скорботі. Вічна пам’ять і слава Герою! Він відійшов у кращий світ. Він до загину захищав Святу Українську землю!